По-перше,

лікувальні гази або виробляються лікарнею самостійно, або доставляються до неї в стисненому стані чи у зміненій фазі (наприклад, рідкий кисень). Це вимагає від системи внутрішньолікарняної логістики підвищеної уваги до безпеки застосування лікувальних газів. Трубопроводи мають бути інертними до газів і відносно стійкими до окислення та корозії, а контрольно-вимірювальне обладнання повинно редукувати тиск до безпечного рівня.

По-друге,

система існуючих розподільних мереж лікувальних газів застаріла та дісталася нам у спадок від Радянського Союзу. Тож норми пропускної спроможності також застарілі. Це ми побачили на прикладі пандемії, коли вже було достатньо кисню, але пропускна здатність мереж виявилася недостатньою, і не вистачало розподільчих розеток.

По-третє,

не останнім фактом є те, що реставрація існуючих лікарень має певні бюрократизовані процедури й може забирати час Замовника та значні кошти, а лікарня має працювати вже зараз. І такі випадки зруйнованих об’єктів ми спостерігаємо під час бомбардувань.